Плавати навчив мене тато.

— Повільно лягай на воду, відштовхнися від дна ніжками, а руки простягни до мене і склади човником. Дивись, ти вже човник і є. Ти вже пливеш, бо вода тримає тебе. Але щоб рухатися вперед, човнику потрібні два весельця,

це твої руки. А ще крила.

Якби вода була повітрям, то риби не плавали б, а літали…

Так примовляв мій тато у Криму, на чорнім-Чорнім синім морі,

потихеньку плавно виводячи мене на глибину свого зросту…

І він відступив на кілька кроків і розкинув руки.

Я довіряла йому більше, чем собі. А тому не встигла злякатися, коли більше не відчула ніжками дна. Попливла просто в татові руки і зрозуміла: я вмію плавати.

І моє піднесення:

– Та воно ж ані крапельки не чорне! Воно синє-синє і трішечки золоте….

****

Відштовхнися ніжками, доню, й плинь

В море риб, людей і птахів, у синь,

Тут ти, моя ластівко, не одна,

Із любові вільна ця далина.

Бачиш, як утримує шар води,

От і довіряй світлому завжди.

Ось і попливла ген до житія,

Рибка, човник-чаєчка ти моя…

Літо скип'ячене,

Алича печена,

Хвилі, рибка-корюшка,

Руки тата сильні.

Море моє, моречко,

Перше, ще не чорне –

Золоте і синє…

............................

10 вересня - десять років тому

пішов від нас у засвіти тато. Світла йому пам'ять...

Ирина Юрчук