Так вы же, в барсуковской ипостаси, другую любите! Эх, мужчины...
Впрочем, ухаживать за мной все равно нет никакого смысла: другому отдана. Но вы не огорчайтесь, я так поняла - вы большой любитель Есенина
(заглянула в профиль, там у вас стихотворение "не жалею, не зову, не плачу" ) и украинского языка.
Даже требуете ввести его на германке, третьим после русского и немецкого!
Вот вам
Не шкодую, не сміюсь, не плачу,
Все мине, мов яблуневий дим.
Відцвітання вже мені призначено,
Я уже не буду молодим.
Серце часто битись перестане,
Бо буде закуте у льоди
І берізки більше не заманять
У свій край шукати їх сліди.
Дух бродячий, ти все рідше й рідше
Будеш зігрівати мою кров,
Вже зникає первозданна свіжість:
Відчуття, нестриманість, любов.
Я тепер скупішим став в бажаннях,
Чи життя приснилося мені?
Ніби я весною спозарання
Проскакав галопом на коні.
Всі ми згаснем, всі ми відійдемо,
Так шепоче листя, що летить.
І тому навіки бережемо,
Що прийшло процвІсти лиш на мить.