💕🙏🙋‍♀️

Andrea Bocelli, Matteo Bocelli, Virginia Bocelli - The Greatest Gift

SUPER!!!!

Cьогодні день народження моєї мами, корінної херсонки, з черкаськими та дніпропетровськими предками, Галини Василівни Решетняк.

Мама - не надто користувач соцмереж, і в мене є всі шанси, що допис мій буде нею непрочитаний. Отож, я попліткую вам про маму, а ви почитаєте, бо... ну не люблю я сльозливі #стихипромаму, приторні #песнипромаму й усі ці "мамині очі трошки солоні та "прочая" сентименти (і мама не любить) . Я люблю маму. Люблю її історії. Люблю з нею рибалити й пити пиво з таранькою, читати та сперечатися.

Хто вона для мене?

Вона - людина, яка ледь не померла, народжуючи мене, яка заради мене ризикнула кар'єрою й, навіть, у певний момент особистою реалізацією. Але вона ніколи не вимагала віддячити їй за це чи змусити мене реалізувати її мрії та плани.

Моя мама - мій найперший друг і найсуворіший критик. Половину того, що я вмію, мене навчила саме вона. Інші 50% вона так нищівно критикувала, провокуючи мене гартуватися, формуватися, ставати кращою й обстоювати свою позицію, поважаючи й люблячи опонента, що я змушена була знати те, у що вірю, й вірити у те, що роблю.

Завдяки її рішенням та судженням, розповідям та спогадам я вчилася жити, знаючи, - бути собою й мати власну точку зору непросто, бо бачила, як непросто було мамі.

Мама ніколи не захищала мене тільки тому, що я - її доця. Чи тому що я уся така хворенька. Мама завжди вчила мене відповідати за слова й визнавати власну неправоту. Й завжди була зі мною відверта. З нею ми вчили вірші, малювали, вишивали, плели, готували їжу й готувалися до життя.

В тому, що я не зациклена на чепурному побуті, на власній правоті, на моді, що не гребу життя під себе, не кричу #яжеженщина чи #яжемать - її спадок мені. І я їй вдячна.

Ми любимо різну музику та літературу, різне кіно та одяг, нам подобаються різні чоловіки, й ми не завжди розуміємо друзів одна одної, але завжди - ЗАВЖДИ! - їх приймаємо. Саме мама, поважаючи мою свободу, навчила мене поважати свободу інших. Привчила до того, що бути різними - цікаво. Може, тому ми так часто сперечаємося з нею ? ;)

Я така як є - завдяки мамі. Без неї мене б не було як особистості, не те що як особини. Ми не робимо життя одна одної легшим,навіть навпаки, але робимо його кращим.

Живи довго мамо, будь щаслива та здорова і, якщо ти це читаєш, то таки знай - я дуже люблю тебе.

Люблю як умію (бо я не найкраща дочка), але від усього серця.

Сегодня день рождения моей мамы, коренной херсонки, с черкасскими и днепропетровскими предками, Галины Васильевны Решетняк.

Мама - не слишком пользователь соцсетей, и у меня есть все шансы, что сообщение мое будет ею непрочитано. Поэтому, я посплетничаю вам о маме, а вы почитаете, потому что ... ну не люблю я слезливые #стихипромаму, приторные #песнипромаму и все эти "мамины глаза немножко соленые и "прочая" сантименты (и мама не любит). Я люблю маму. Люблю ее истории. Люблю с ней рыбачить и пить пиво с таранькой, читать и спорить.

Кто она для меня?

Она - человек, который едва не умер, рожая меня, который ради меня рискнул карьерой и даже в какой-то момент личной реализацией. Но она никогда не требовала отблагодарить ее за это или заставить меня реализовать ее мечты и планы.

Моя мама - мой самый первый друг и самый строгий критик. Половину того, что я умею, меня научила именно она. Другие 50% она так сокрушительно критиковала, провоцируя меня закаляться, формироваться, становиться лучше и отстаивать свою позицию, уважая и любя оппонента, что я вынуждена была знать то, во что верю, и верить в то, что делаю.

Благодаря ее решениям и суждениям, рассказам и воспоминаниям я училась жить, зная, - быть собой и иметь собственную точку зрения непросто, потому что видела, как непросто было маме.

Мама никогда не защищала меня только потому, что я - ее дочь. Или потому что я вся такая больная. Мама всегда учила меня отвечать за слова и признавать собственную неправоту. И всегда была со мной откровенна. С ней мы учили стихи, рисовали, вышивали, вязали, готовили еду и готовились к жизни.

В том, что я не зациклена на нарядном быте, на собственной правоте, на моде, не гребу жизнь под себя, не кричу #яжеженщина или #яжемать - ее наследство мне. И я ей благодарна.

Мы любим разную музыку и литературу, разное кино и одежду, нам нравятся разные мужчины, и мы не всегда понимаем друзей друг друга, но всегда - ВСЕГДА! - их принимаем. Именно мама, уважая мою свободу, научила меня уважать свободу других. Приучила к тому, что быть разными - интересно. Может, поэтому мы так часто спорим с ней?)

Я такая как есть - благодаря маме. Без нее меня бы не было как личности, не то что как личности. Мы не делаем жизнь друг друга легче, даже наоборот, но делаем ее лучше.

Живи долго мама, будь счастлива и здорова и, если ты это читаешь, то таки знай - я очень люблю тебя.

Люблю как умею (потому что я не лучшая дочь), но от всего сердца.

Алёна Маляренко