Спи до ранку, тиха земле. І степи, і чорноземи.

Білі ружі, чорні мальви, зорі за вікном,

Книги, рушники з ікони, кіт рудий на підвіконні,

Винні погреби із п’яним, молодим вином.

Спи, усе, що є в окрузі: сокіл в небі, квіти в лузі,

Ніч гойдається на листі у розрив-трави.

І здорові і недужі, і хороші, і не дуже;

Повні сили і безсилі; мертві і живі…

Спи, маленька сива хата, каченята, мишенята,

Всі хустинки, намистинки, віжки й батоги…

Зорі дивляться за обрій, відганяють сон недобрий,

І туман, неначе зілля, ллється навкруги.

Спіть тужливі і веселі; ріки, море, гори, села,

сон-трава і материнка, матір і маля…

Люлі-люлі, пишні вишні, янголята і Всевишній.

Тло озерне, стиглі зерна в мовчазних полях.

Люлі, Горе, люлі, Лихо. Буйний вітер, лютий вихор,

І недоля, і неволя, і страшна біда.

Місяць в шатах білосніжних прокрадається до ліжка.

Із одним мовчить до ранку. Із другим – рида…

Ніч сідає на узвишші. На горищі сірі миші

Сплять і обіймають міцно кволих дитинчат.

В хату тихо і без згоди, Сон заходить, наче злодій,

безсоромно цілувати молодих дівчат…

Альона Васильченко